Офіційна пошта        

Телефон приймальної ректора   (0629) 515587

Донецький юридичний інститут МВС України

Плевако Федір Никифорович  (1842-1909) — видатний адвокат, науковий діяч і публіцист. Вів цивільні й кримінальні справи, більшість із яких блискуче вигравав. У 1880-х роках став настільки популярним, що майже всі його промови публікували у пресі, а москвичі приходили до суду спеціально, щоб послухати Ф. Плевако. Автор багатьох робіт у галузі права.

Народився Федір Никифорович 13 квітня 1842 року в м. Троїцьк (Челябінська область) Оренбурзької губернії (нині Челябінська обл.). Навесні 1859 р., після закінчення першої Московської гімназії, вступив на юридичний факультет Московського університету. Будучи студентом, Плевако переклав на російську мову «Курс римского гражданского права» видатного німецького юриста Георга Фрідріха Пухти, який пізніше він ґрунтовно прокоментує і надрукує за власний рахунок. У 1864 р. Плевако закінчив університет з дипломом кандидата прав. Навесні 1866 р. Федір Никифорович записався помічником до присяжного повіреного М.І. Доброхотова. Будучи помічником, він встиг проявити себе обдарованим адвокатом у кримінальних процесах.

19 вересня 1870 р. Плевако був прийнятий у присяжні повірені округу Московської судової палати, і з того часу почалося його блискуче сходження до вершин адвокатської слави. Не дивлячись на те, що адвокатові  приписували політичну «неблагонадійність», він виступав на процесах у справах про різного роду політичні «заворушення». У 1880 р. Плевако взяв на себе захист всіх 34-х звинувачених селян с. Люторичі Тульської губернії, які збунтувалися проти закабалення їх сусіднім поміщиком. Його захисна промова прозвучала грізним звинуваченням російської влади. Після промови адвоката Плевако у судовій залі прогриміли оплески схвильованих, приголомшених слухачів. А.Ф. Коні зауважував, що його виступ на цьому процесі «був за умов і настроїв того часу громадським подвигом». Суд змушений був виправдати 30 з 34 підсудних.

Тексти своїх промов Федір Никифорович заздалегідь не писав, але після суду на прохання газетних репортерів записував вже виголошену промову. Плевако-оратор був індивідуальним, сильним життєвою кмітливістю і хваткою, ораторською винахідливістю, емоційністю, «народністю» витоків свого красномовства. Він пояснював секрети своїх успіхів як захисника дуже просто: був переповненим почуттям відповідальності перед своїми клієнтами; умів впливати на присяжних засідателів. Прикладом може слугувати його дуже коротка промова на захист священика, позбавленого сану за крадіжку: «Панове присяжні засідателі! Більше двадцяти років мій підзахисний відпускав вам гріхи ваші. Один раз відпустіть і ви йому!»

Однією з головних особистісних рис адвоката Плевако його біографи вважають релігійність, він був глибоко віруючою людиною. В 1904 р. на прийомі у папи римського Пія Х доводив, що оскільки Бог один, то в світі має бути одна віра і, отже, католики і православні зобов'язані жити в добрій злагоді. Все своє життя в Москві Федір Никифорович залишався постійним членом різних благодійних установ – таких як Товариство опіки, виховання і навчання сліпих дітей та Комітет сприяння улаштуванню студентських гуртожитків.

Помер Федір Никифорович Плевако 23 грудня 1908 р. в Москві. На цю подію відгукнулася вся Росія: більшість газет і журналів друкували некрологи. Газета «Раннее утро» 24 грудня 1908 р. виразилася так: «Вчора Росія втратила свого Цицерона, а Москва – свого Златоуста»…

Відділ комунікацій і міжнародних зв’язків