Міжнародна спільнота визнає тероризм однією з найбільш серйозних загроз міжнародному миру та безпеці людства. Суспільна небезпека зазначених дій полягає в тому, що вони не тільки створюють загрозу спричинення шкоди життю чи здоров’ю людей, великих матеріальних збитків, але й викликають у людей почуття остраху за власну безпеку, підривають авторитет органів влади. Також підвищену суспільну небезпеку цього явища пов’язують із тим, що воно провокує владу на насильство у відповідь, дестабілізує демократичні інститути суспільства, а отже, сприяє поширенню тоталітаризму та практики порушення прав і свобод людини та громадянина, деформує психологічний клімат соціуму.

Це складне явище, яке на сьогоднішній день залишається недостатньо дослідженим. За оцінками фахівців існує понад 100 визначень тероризму, жодне з яких не є усталеним.

Достеменно не відомо, коли саме виник тероризм, більшість дослідників пов’язує виникнення тероризму з оформленням політичних рухів, яке проходило наприкінці 19 століття. Відомо, що перша спроба визначення поняття тероризму було здійснена на ІІІ Міжнародній конференції з уніфікації кримінального законодавства (Брюсель 1930 року), яку було організовано Міжнародною асоціацією кримінального права. Тож тероризм як певний правовий феномен та правова протидія цьому явищу налічує близько 100 років.

Нормативно-правові акти, які визначають тероризм та правові засади протидії цьому явищу

1. На міжнародному рівні:
2. Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом (27 січня 1977 року);
3. Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, (16 грудня 1997 року);
4. Декларація про заходи з ліквідації міжнародного тероризму (09 грудня 1994 року);
5. Міжнародна Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму (09 грудня 1999 року);
6. Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму (13 квітня 2005 року);
7. Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму (16 травня 2005 року).
8. На національному рівні:
9. Конституція України;
10. Кримінальний кодекс України;
11. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» (20 березня 2003 року);
12. Указ Президента України «Про концепцію боротьби з тероризмом в Україні» (05 березня 2019 року);
13. Положення про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України (затверджене Указом Президента України від 14 квітня 1999 року).

Відповідно до чинного законодавства тероризм визначається як суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Терористичний акт – злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України

Суб’єкти, які безпосередньо здійснюють протидію тероризму у межах своєї компетенції:

1. Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю;
2. Міністерство внутрішніх справ України;
3. Національна поліція;
4. Міністерство оборони України;
5. Державна прикордонна служба України;
6. Державна кримінально-виконавча служба України;
7. Управління державної охорони України;
8. Державна фіскальна служба України;

та інші.

З метою запобігання, виявлення і припинення террористичній діяльності звертайтесь на цілодобовий безкоштовний телефон довіри Служби безпеки України 0-800-501-482 або на електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.