Офіційна пошта        postmaster@dli.donetsk.ua

Телефон приймальної ректора   (0564) 94-70-21

НАТО-Україна

Явище корупції в України розглядається як вкрай негативне та суспільно небезпечне. Тому в процесі навчання в Донецькому юридичному інституті МВС України здобувачі та здобувачки вищої освіти отримують не тільки знання з питань антикорупційного законодавства, а й набувають навички щодо прийняття рішень в ситуації корупційних ризиків.

До Міжнародного дня боротьби з корупцією, яке традиційно відзначається 9 грудня, завідувачкою кафедри державно-правових дисциплін факультету № 2 Криворізького навчально-наукового інституту ДЮІ МВС України Оленою Булгаковою та доценткою Катериною Нестеренко за підтримки та активної участі уповноваженого з антикорупційної діяльності ДЮІ МВС України Олексія Забіяна проведено тренінг для студентів 3 курсу спеціальності 262 «Правоохоронна діяльність».

Майбутні правоохоронці в цей день отримали практичні навички у вирішені ситуацій, які можуть виникати в професійній діяльності посадових осіб. Студенти та студентки відчули себе на місці посадових осіб, які опинились в ситуації отримання «подарунка в конверті» та приймали рішення, чи мають право його прийняти та за яких обставин. Уповноважений з антикорупційної діяльності Олексій Забіян критично розібрав та прокоментував кожне рішення студентів з позиції наявності корупційної складової та скеровував на вироблення правової моделі поведінки майбутніх правоохоронців.

 

Кафедра державно-правових дисциплін факультету № 2

КННІ ДЮІ МВС України

4 квітня 1949 року США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором) і таким чином утворили Організацію Північноатлантичного договору (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), яку також називають Північноатлантичним альянсом. Кожна з держав приєдналась до нього добровільно після публічного обговорення і внутрішньої парламентської процедури. У 1952 році до НАТО ввійшли Греція і Туреччина, в 1955 – ФРН, у 1982 – Іспанія, в 1999 – Польща, Чехія та Угорщина, в 2004 р. – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина, а в 2009 р. - Албанія та Хорватія. На нинішній момент членами цієї організації є 28 держав Європи та Північної Америки.

НАТО - це міжурядова організація, у якій усі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. На сучасному етапі зусилля Альянсу спрямовані, передусім, на підтримку міжнародного миру й безпеки, протидію новим викликам і загрозам, гарантування стабільності й добробуту її країн-членів.

Головним принципом діяльності Організації є загальне визнання суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Альянс дає можливість досягти індивідуальних власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля.

Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках:

здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення пост-конфліктного будівництва;

боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей;

впровадження міжнародних освітніх та наукових програм;

надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф;

сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління.

Особливості організації діяльності НАТО

Діяльність у рамках НАТО здійснюється на добровільних засадах. Кожна країна бере участь у процесі, що веде до прийняття рішень. Держави-учасниці повинні зробити вибір, й іноді вони уважають за краще піти на короткотерміновий компроміс в ім'я забезпечення своїх довгострокових інтересів. Але ніхто їх до цього не примушує.

Якщо одна країна-член вважає, що рішення, яке обговорюється в НАТО, заподіє непоправної шкоди її національним інтересам, вона не зобов'язана з ним погоджуватися. У цьому випадку рішення буде прийняте тільки після розв'язання проблеми. Уряд кожної країни вправі обирати те, що, на його думку, найкраще відповідає інтересам її народу.

Альянс не має постійної армії, яка очікує у штабах і казармах наказів від Ради НАТО. Насправді Альянс має дуже мало постійних військових підрозділів. Різним військовим штабам придані невеликі багатонаціональні сили, що є елементами об'єднаної військової структури НАТО. Є діючі війська, які відповідають за управління постійними об'єктами зв'язку або протиповітряної оборони і повітряного спостереження.

Наприклад, Група авіаційного раннього попередження, що забезпечує повсякчасне спостереження і раннє попередження, відіграє надзвичайно важливу роль у командуванні та управлінні збройними силами. Штабові корпусу швидкого реагування Командування Об'єднаних збройних сил у Європі можуть підпорядковуватися національні підрозділи та дивізії, а також дві багатонаціональні дивізії. Цей Корпус може бути дуже оперативно доведений до штатної чисельності, але придані йому дивізії переходять під командування НАТО тільки в разі потреби.

Лише штаби двох багатонаціональних дивізій постійно знаходяться під командуванням НАТО. Існують також постійні військово-морські угруповання, до складу яких входять невелика кількість суден та персонал з військово-морських сил деяких країн-членів. Вони розгортаються й замінюються за встановленим порядком.

За винятком згаданих підрозділів більшість так званих "Збройних сил НАТО" складають війська окремих держав, що перебувають під національним контролем. Вони передаються в розпорядження НАТО - під відповідальність воєначальників Альянсу - за конкретних обставин і відповідно до заздалегідь погоджених країнами-членами процедур.

НАТО - не наднаціональна організація. Це союз незалежних суверенних держав, які добровільно вирішили співпрацювати заради спільної вигоди. Вони регулярно проводять консультації з питань, що хвилюють усіх членів. Але в НАТО немає центрального органа, який би вказував, що вони мусять робити. Жодна країна-учасниця також не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу.

Із цього основоположного принципу співпраці в рамках Альянсу природно випливає те, що всі органи НАТО складаються з представників держав-учасниць, покликаних - буквально - представляти точку зору своєї країни і доводити її до інших членів Альянсу. Подібні консультації, в ході яких зазвичай порушуються будь-які питання, проводяться щоразу, коли належить ухвалити рішення, або при виникненні нової ситуації, що може позначитися на Альянсі.

Ще одна важлива місія національних представників полягає в інформуванні своїх урядів про позицію та думки інших членів НАТО та про причини, якими вони зумовлені. Іноді, за умови повної одностайності, рішення приймаються без проблем. Інколи погляди більшості дещо розходяться з думками однієї чи кількох країн. За допомогою консультацій вони намагаються зблизити позиції та при потребі досягти компромісу. Якщо домовитися не вдається, окремі країни-члени вправі діяти згідно з обраним ними курсом.

Невдала спроба дійти домовленості не розглядається як загроза єдності країн-членів. Навпаки, в тім і полягає одна з сильних сторін Альянсу, що, незважаючи на розбіжності, знаходиться достатньо спільних засад для досягнення згоди. Механізм консультацій в рамках НАТО забезпечує постійний діалог між країнами-членами і надає чимало можливостей для обговорення й роз'яснення питань, що їх непокоять. Він також сприяє взаємному розумінню труднощів, з якими можуть зіткнутися уряди, виправдовуючи та витлумачуючи свою політику і рішення перед виборцями.

Водночас кожна країна усвідомлює: неспроможність залагодити суттєві розбіжності в поглядах може поставити під удар політичну солідарність і згуртованість Альянсу за обставин, коли ці чинники можуть виявитися вкрай необхідними. Тому вони зацікавлені в такому підході до розв'язання серйозних спорів, який сприяє досягненню консенсусу і захистові їхніх спільних інтересів у сфері безпеки.

Усі ці принципи застосовуються у відносинах між державами-членами Альянсу. Але той самий дух добровільної співпраці, поваги до національної незалежності та прийняття рішень шляхом консенсусу пронизує двосторонні та багатосторонні зв'язки між НАТО й країнами-партнерами.

Найважливішим органом, що приймає рішення, є Північноатлантична рада. Це, перш за все, політичний форум, у рамках якого представники усіх країн-членів обговорюють політичні або практичні питання. Це єдиний орган, утворений Північноатлантичним договором. Він несе відповідальність за всі рішення Альянсу. Його засідання проводяться на різних рівнях іноді за участю послів кожної країни, іноді за участю міністрів закордонних справ чи оборони або прем'єр-міністрів і глав держав. Та незалежно від рівня представництва його рішення мають однакову вагу і відбивають думки кожного уряду.

Як правило, Рада збирається для обговорення питань, що зачіпають спільні інтереси або вимагають колективних рішень. Утім, не існує жодних обмежень щодо тем, які можна включити до порядку денною. Кожна країна вправі поставити вимогу про скликання засідання Ради, коли виникає серйозна справа, яку, на її думку, Альянс повинен розглянути. Комітет військового планування проводить засідання на рівні міністрів або послів для обговорення питань, пов'язаних із плануванням колективної оборони.

Перед Радою та Комітетом військового планування несуть відповідальність немало підпорядкованих їм комітетів, члени яких також представляють країни-учасниці. Вони обговорюють конкретні аспекти політики та надають Раді рекомендації, які використовуються при ухваленні остаточних рішень. Що стосується програм співробітництва, то згадані комітети проводять регулярні зустрічі представниками країн-партнерів у рамках Ради євроатлантичного партнерства і "Партнерства заради миру".

Ряд комітетів спрямовують свою увагу на питання, пов'язані з роботою інших органів, - Постійної спільної ради НАТО-Росія, Комісії НАТО-Україна і Групи середземноморського співробітництва, заснованих для здійснення сумісного нагляду за спільними проектами або заходами, які організовані в контексті двосторонніх відносин з НАТО.

В основі діяльності Альянсу - відданість усіх його членів узятим на себе зобов'язанням, а також ідеї практичної взаємовигідної співпраці. Їхня безпека єдина і неподільна. Політична солідарність складає сутність НАТО. Вона осягається у щоденній роботі в політичній, військовій та інших сферах. Однак це не означає, що відсутній ґрунт для незгод. Часто окремі країни-учасниці мають помітні розходження у поглядах.

Альянс не є однорідним монолітом. Передбачається, що його члени, зібравшись за столом Ради НАТО, будуть готові роз'яснити і захистити свою позицію з будь-якого обговорюваного питання. При цьому мається на увазі, що в ході консультацій усі держави докладуть максимальних зусиль, аби увійти у становище своїх союзників і знайти прийнятне для кожного рішення. Консультації між НАТО та його партнерами базуються на тих же засадах - на бажанні співпрацювати, брати до уваги занепокоєння обох сторін і шукати спільних рішень.

Отже, консультації є вельми важливою частиною процесу прийняття рішень в НАТО. Вони набувають різних форм. Найпростіша з них - це звичайний обмін інформацією і думками. Уряди також надають відомості про рішення або дії, які вони вже ухвалили і здійснили чи мають незабаром ухвалити і здійснити і які прямо чи опосередковано зачіпають інтереси інших членів Альянсу.

Іноді консультації набувають форм завчасного попередження про майбутні заходи або рішення урядів. Таким чином, союзникам надається можливість їх схвалити або висловитися з їхнього приводу. Під консультаціями розуміються і дискусії з мстою досягнення консенсусу щодо майбутнього політичного курсу і заходів, яких слід вжити на його підтримку. Нарешті, консультації покликані допомогти країнам-учасницям дійти до взаємоприйнятних домовленостей щодо колективних рішень або дій Альянсу в цілому.

Це безупинний процес. Оскільки представники усіх країн-членів НАТО розміщуються в одній штаб-квартирі у Брюсселі, консультації між національними делегатами організовуються - на прохання одного з них або за ініціативою Генерального секретаря НАТО - без зволікань. Таким чином проводяться (при потребі - у вельми стислі строки) глибокі дискусії за участю представників усіх зацікавлених країн, які діють відповідно до інструкцій, отриманих віл своїх урядів.

Механізм консультацій постійно і всебічно використовується. Окрім того, тривалий досвід співпраці, в основі якої лежать спільні процедури і домовленості щодо колективної оборони та спільного використання об'єктів і устаткування, стає у великій пригоді тим країнам-членам, котрі воліють скористатися цим досвідом під час подій, в які Альянс як такий не залучений. Чимало дипломатичних місій та офіцерів зв'язку країн-партнерів розміщуються у тих же будинках, де мають свої представництва держави-члени НАТО. Це теж полегшує спілкування та сприяє налагодженню контактів.

Оскільки політичні консультації є важливою ланкою в управлінні кризовими ситуаціями, вони часто асоціюються з періодами напруги та суперечностей. Тож не дивно, що увага громадськості прикута до тих моментів, що викликають розходження серед країн-учасниць. За цих обставин консультації в рамках Альянсу покликані нагадати їм про основоположну мету, що їх об'єднує, не обмежуючи їхнього права самостійно визначати свої національні інтереси.

Водночас консультації - це просто елемент заведеного порядку. Вони допомагають країнам-членам вивчити можливості для досягнення згоди та виробити розраховану на перспективу політику, що матиме вплив на Альянс в цілому. Для прикладу можна навести обговорення ініціатив з контролю над озброєннями та роззброєнням і вироблення спільної позиції на переговорах у рамках міжнародних форумів, де розглядаються згадані питання.

Хоча порозуміння є передумовою спільних дій, його нікому не можна накинути. Неминуче виникають ситуації, за яких сторонам, незважаючи на консультації, не вдасться через розходження у вимогах і сприйнятті національних інтересів дійти згоди - принаймні, у ближчій перспективі. За таких обставин політичні консультації набувають іще більшої ваги. Вони дозволяють роз'яснити і обговорити розбіжні погляди таким чином, аби уберегти єдність союзників на тлі їхніх спільних цілей та завдань і цілісність структур Альянсу.

Жодну країну не примушують діяти або виносити ухвали проти її волі. Ось чому навіть під час серйозних спорів ні одна держава-учасниця не ставить під сумнів доцільність свого членства в Альянсі. Партнерські зв'язки з іншими країнами теж розвиваються на суто добровільних засадах. А консультаційні механізми, що діють у рамках партнерства, використовуються для розв'язання існуючих проблем.

 https://www.youtube.com/watch?v=snXhtOpSXtI