В моїй родині святкуванню Дня Перемоги завжди приділяли багато уваги. Та це й не дивно… Мій прадід – Іван Пантелеймонович Яловий –  в 1941 році пішов на захист нашої Батьківщини, залишивши дома дружину і п’ятьох дітей. Важкі часи були і для тих, хто залишився вдома. Коли німці увійшли  в село, вони забирали худобу, свиней, птицю і все нажите добро. Жінок, старих, дітей виганяли з будинків, — їм доводилось ховатись у скиртах соломи, сіна. Тих, хто чинив опір, вбивали.

У нас на Софіївщині є хутір Високий. Це підвищена місцевість, звідки було видно Кривий Ріг, Дніпропетровськ,  Дніпродзержинськ та інші населені пункти. Бої за цю місцевість були дуже кровопролитними. Лише ціною життя тисяч воїнів вдалося взяти ці висоту, що мала велике значення для визволення всієї Дніпропетровщини.

Прадід повернувся  до своєї родини після війни, мав багато бойових нагород. Відбудував зруйнований під час війни будинок, все життя чесно працював, виростив  дітей...  Іван Пантелеймонович прожив 81 рік.

Кожного року 9 травня ми всією родиною їздимо на хутір Високий і вшановуємо пам'ять всіх тих, хто захищав дружин, матерів, сестер, дітей і загинув заради них. І тепер, коли немає в живих прадіда, його синів, дочок, ми теж святкуємо і цінуємо День Перемоги і, відзначаючи цю пам’ятну дату, завжди  співаємо пісні «Синий платочек» та «Смуглянка», які так любив дідусь...

Нехай світла пам’ять завжди залишається у нас і в наступних поколіннях про цей день – День Перемоги! Ми любимо, шануємо нашу Україну, бо за неї так багато людей віддали своє життя і пролили багато крові.

Цінуймо, шануймо, бережімо мир!!!

Брюховецька Аліна,

студентка групи № 113  ДЮІ МВС України