Цього року ми відзначаємо  75 років Великої Перемоги, дуже значущу пам’ятну дату багатьох поколінь українців, які  заплатили  мільйонами життів за  визволення від нацизму. На всі часи День Перемоги став для нас символом безприкладного подвигу і мужності. Ми, нащадки, повинні пам’ятати, якою ціною завойовано нинішній світлий день.

Одним із учасників Другої світової війни був мій прадід – Шевченко Карпо Іванович. Він був мужнім воїном, який пройшов тернистий шлях до Перемоги – від Сталінграда до Берліна. Про його участь у війні я дізналась від його доньки – моєї бабусі – Людмили Алфімової.

Народився Карпо Іванович в 1921 р. в с. Нововасилівка Єланецького району Миколаївської області в селянській родині. Сім’я Шевченків була багатодітною – дев’ятеро  дітей. Часи були тяжкі, сім’я жила впроголодь. Тому хлопець мусив рано йти працювати, щоб допомагати батькам. У пошуках кращого життя сім’я в 1938 р. переїхала в с. Новополтавку. В сороковому році юнака призвали до армії. До війни Карпо закінчив школу сержантів.

22 червня 1941 р. наша країна здригнулася від страшної звістки: «Війна!».  Війна змусила Карпа розпочати свій бойовий шлях. На той час він служив у м. Новгороді в 335-му зенітно-артилерійському полку. Пізніше він був переведений до 577-го гаубичного артилерійського полку як спеціаліст польових кабельних ліній, де прослужив до 1944 року. З січня 1944 р. до травня 1946 р. був  командиром відділення зв’язку в іншому гаубичному артилерійському полку.

Карпо Іванович пройшов великий бойовий шлях – від блокадного Ленінграда до переможеного прапора над рейхстагом у Берліні. Йому було усього 24 роки, коли закінчилась війна. Під час війни  він отримав декілька поранень,  лежав у госпіталях, але завжди повертався у стрій.  За проявлену мужність та відвагу був  нагороджений орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни ІІ ступеня.

За мужність в обороні Ленінграда був нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда», за бої на польській землі   був нагороджений медаллю «За визволення Варшави». За участь в  битві за Берлін був нагороджений медаллю «За взяття Берліна». І, звичайно, нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною». Брав участь у Параді Перемоги в Москві на  Червоній площі у червні 1945 року. У травні 1946 року він був демобілізований із Червоної Армії.

Сміливий солдат, одержуючи бойові нагороди за хоробрість та бездоганну військову службу, залишився в душі сентиментальним. Він ані на хвилину не забував своїх батьків, сестер, братів, кохану. З фронту Карпо писав листи своїй майбутній дружині Варі, а вона зберегла кожен з них.

Повернувшись зі служби, він відправився до Росії в Тверську область за своєю нареченою. І додому в с. Новополтавку повернувся вже з молодою дружиною. Карпа Івановича було обрано депутатом сільської ради. Тривалий час працював кочегаром в депо с. Новополтавка Херсонського відділення Одеської залізниці. Мав багато подяк, почесних грамот за сумлінну працю.

9 лютого 1986 року серце рідної для нашої сім’ї людини перестало битися.

 

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте»  - для нас, хто знає і пам’ятає  про ці події,  це не просто слова. Низький уклін всім тим, хто в жорстких боях здобував Перемогу, визволяв нашу землю і гинув за неї, відстоював право на життя наступних поколінь, відбудовував зруйновану війною країну.

Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі – довіку нетлінні.

З граніту волає грізно і люто:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»

 

  • 01
  • 02
  • 01
  • 02

Алфімова Аліна,

студентка групи 112 ДЮІ МВС України

Real time web analytics, Heat map tracking