Спогади фахівця факультету № 1, старшого лейтенанта поліції Удовиченко Олександри Вікторівни

Що можна сказати про роки мого навчання… та багато. Емоції переповнюють! Це був справді золотий час!

Пов’язавши свою долю з Донецьким юридичним інститутом, я ніколи в житті ще не пожалкувала про свій вибір. Це була моя мрія з дитинства, яка стала реальністю!

Згадую 13 серпня 2010 року: приїхавши на базу факультету безпеки дорожнього руху, вперше ми стали до строю! Перше знайомство з керівництвом… перший наш декан факультету міліції громадської безпеки Мироненко Сергій Юрійович подарував усім дівчатам троянди з нагоди вступу до навчального закладу. А пізніше розпочалась наша служба… Щоденний підйом о 05.00 годині ранку на ранкову зарядку і безліч кругів на стадіоні бігом, а потім різноманітні фізичні вправи. Так і почалося закалювання нашої сили волі та витримки. А ще – нескінченні стройові та тактико-спеціальна підготовка. Ох, ніколи в житті не забуду ті «Спалах зліва! Спалах справа!». Однак це було круто!!!

Ще одним моментом було те, що всі дівчата, а нас було чимало – 21 особа, жили в одній кімнаті! Однак це було дуже весело! І колектив у нас був дуже дружній, і залишились лише приємні спогади про цей незабутній період життя!

Пізніше, 24 серпня, – незабутня дата. Ми отримали свої перші погони – погони курсанта! А ще ця дата незабутня тому, що вперше майже за два тижні до нас приїхали батьки! Ох, як же ми за ними сумували!

Ось на такій приємній ноті й закінчився наш «курс молодого бійця». І поїхали ми до основної бази інституту – на пр. Засядька, 13. Однак у перший же день, після заселення, нас вигнали на плац і… змусили вимивати білі смуги на ньому. Ох ми і насміялись тоді, не розуміючи для чого ми це робимо… Однак все стало на свої місця після того, як ми упродовж першого року навчання вичерпували калюжі совками, згрібали сніг з плацу, а потім знову його розкидали! Нам було дуже весело, і тут до нас дійшло, що ми ж знаходимось майже у військових умовах, а як всім відомо в армії «квадратне – котять, а кругле – носять».

А з першого вересня почалось навчання! Знайомство з викладачами інституту – спасибі їм велике за їхню майстерність, відданість своїй справі, за знання, за те, що так багато вкладали і в нас, і у свою роботу!

Навчалась я добре, однак за червоним дипломом ніколи не гналась! Мені було дуже цікаво пізнавати все нове – а новим було абсолютно все, що нас оточувало!

Почались перші наряди по роті, їдальні! Скільки ж відповідальності на нас було покладено, і це було дуже приємно, хоча і важко! Наряди по їдальні були своєрідним відпочинком, бо саме тоді ми знімали свій формений одяг і одягали «гражданку», однак це була праця… ви спробуйте накрити столи три рази на добу майже на 500 осіб, нагодуй усіх, а потім ще й перемий весь посуд! Однак скаржитись не було на що, було ж весело!

Почалися перші заліки та екзамени! Я, будучи журналістом взводу, виконувала в час сесій колосальний обсяг роботи, та все одно було неважко – було круто!

Зима – дуже гарна пора року, однак, мабуть, не в інституті! Ох, наші хлопці і розважались – з лопатами в руках. А ми, дівчата, у свою чергу, робили гарячий чай і виносили хлопцям, щоб вони хоч якось могли зігрітись! А гра в сніжки… прямо впадали в дитинство, поки не бачили курсові офіцери, однак іноді сніжки потрапляли і в обличчя хлопцям, після чого дівчата знову приходили на допомогу – грали в так звану гру «візажисти», бо як могли, так і приховували синці під тоннами тонального крему!

Спасибі нашим першим курсовим офіцерам – вони виховали з нас справжніх офіцерів!

Наприкінці першого курсу ми вже перестали бути «слонами»! Перша ознайомча практика, ми вперше побували в стінах райвідділів як працівники. Перший трудовий досвід.

І перейшли ми на другий курс! Це було не так відчутно, доки не прийшли «перваки». Ось тоді ми дійсно стали трішечки дорослішими. Уже майже бездоганно володіли стройовими прийомами та знали ази правоохоронки. Знову навчання, практика, канікули…

Я всі три з половиною роки навчання прожила у казармі і ні на мить не пошкодувала про це! У нас було своє життя там – у межах інституту. Щоденний підйом о 06.00 ранку, ранкова перевірка та зарядка, прибирання території, навчання, вечірня перевірка і відбій – весь цей час!

Так ми дійшли і до четвертого курсу! А не за горами були і державні іспити! Ми всі дорослі, однак боялися зовсім як діти, бо від результатів іспитів залежало наше майбутнє. Однак все пройшло добре! Весь наш курс – 75 осіб – успішно склали державні іспити, і попереду нас чекала незабутня подія – випуск та отримання довгоочікуваних погонів лейтенанта!

Це була також дивовижна історія! Бо це був перший і останній випуск, який проходив 01 лютого 2014 року в приміщенні «Експо-Донбас». Дуже холодно тоді було, а таких снігопадів, мабуть, Донбас ще не знав, як же тоді позамітало все навкруги. Сумно було, бо дороги так замело, що з моїх рідних ніхто не зміг приїхати та подивитись, яка я гарна стояла в погонах лейтенанта, як красиво ми проходили останнім стройовим маршем під «Марш славянки», як підкидали догори монети… Того хвилювання, радості, переживань не передати словами. Це було дивовижно…

Одним словом, ці майже чотири роки навчання я ніколи не забуду, скільки б не минуло часу. Я все пам’ятаю, немов це було вчора. І як і ти, мій Інституте, я сумую за нашою домівкою – м. Донецьком, і знову хочу ступити на рідну землю!

Наприкінці хочу подякувати всім!

Звісно, у першу чергу, ректорові – адже тільки завдяки Вам, Вікторе Миколайовичу, наш інститут був і залишається найкращим! Скільки Вами було зроблено для того, щоб нам комфортно було навчатись та ставати справжніми офіцерами – майстрами своєї справи! Спасибі за Ваше порозуміння, підтримку та сприяння нашому росту!

Слова великої вдячності також говорю Викладачам! Саме з великої літери Викладачам! Скільки вони в нас вклали сил та енергії, скільки передали нам своїх знань, через це нам так легко було працювати в практичних підрозділах!

Після трьох років роботи в практичних підрозділах спочатку Донецької, а потім Дніпропетровської області я вирішила присвятити своє життя рідному Донецькому юридичному інституту МВС України. Бо саме тут вирує життя! Хочеться передати свій хай і незначний, але все ж таки досвід молодим курсантам, допомогти їм стати гідними офіцерами поліції!

Спасибі, Донецький юридичний інституте! Ти найяскравіша сторінка мого життя!