Ми продовжуємо нашу серію публікацій до 27 річниці з дня отримання статусу вищого навчального закладу. Хочеться розповісти вам про надзвичайно світле, добре та позитивне подружжя Коміссарових. Микола Коміссаров – доцент кафедри державно-правових дисциплін та міжнародного права ДЮІ МВС України, та його дружина Наталя Коміссарова – доцент кафедри кримінально-правових дисциплін та судових експертиз ДЮІ МВС України, багато років відчайдушно працюють на благо рідної альма-матер. До Вашої уваги спогади Миколи Леонідовича про навчання, кохання та службову діяльність!

«Чимало цікавих подій та фактів складає історію Донецького юридичного інституту МВС України. Це різні історії про честь, відданість, мужність, наполегливість та відповідальність. Але, як і заведено у людей, цей перелік був би не повним без кохання. Кохання велике почуття, що містить надзвичайну кількість складових, допомагаючи творити, жити і вірити. Тож послухайте історію мого кохання, яке стало можливим завдяки Донецькому юридичному інституту МВС України.

В тепер уже далекому 1992 році, коли припинила своє існування супердержава, поховавши із собою надії і сподівання мільйонів її громадян,  переді мною, як власне і перед моєю майбутньою обраницею, постав складний вибір – ким бути в новій незалежній Україні. Цим питанням, зазвичай переймаються багато молодих людей, які щойно закінчили школу.

Однак, на відміну від пересічних школярів більш раннього періоду, я обирав свій шлях на тлі історичної події світового рівня, що робило вибір ще важчим. Моїх здібностей було достатньо для обрання великої кількості професій, зважаючи на гарне навчання у школі, що було притаманно і моїй  майбутній дружині. Нас з нею різнило тільки те, що вона мешкала у великому індустріальному місті, а я виріс у районному центрі Запорізької області України. І як знати, чи перетнулися б наші шляхи, якби не унісонний вибір професії, опанування якої стало можливим у Донецькому юридичному інституті МВС України (на той час Донецькому училищі міліції).

Саме в Донецькому училищі міліції, яке і стало місцем нашої, без перебільшення, доленосної зустрічі, вперше в незалежній Україні була запроваджена підготовка судових експертів. Вступивши до нього та поповнивши лави другого набору експертів-криміналістів молодої незалежної держави, ми, поки що кожен індивідуально, поринули у цікавий світ судової експертизи та криміналістики, знаний нами до цього тільки з книжок та кінофільмів. А тому усі сили були кинуті на опанування майбутньої професії, і кожен намагався довести, що він в ній буде найкращий. На щастя, стартовий ентузіазм змінився приземленим прагматизмом, який дозволив побачити, що окрім спеціальних дисциплін існують інші, не менш цікаві, речі. Перша реакція, яку зазвичай називають хімічною, відбулася на новорічній вечірці наприкінці того ж таки 1992 року, коли співпали половинки листівки, що вручалися на вході хлопцям і дівчатам. Називайте це втручанням долі або просто збігом, однак після вечірки я проводжав додому дуже цікаву та гарну дівчину, що вкрала моє серце. Роки навчання минули швидко. Моя обраниця - курсант Наталя Ефанова та я - курсант Коміссаров, поряд із своїми товаришами, наполегливо опановували професію експерта-криміналіста. За традицією вона вчила все, а я те, що мені було цікаво. На щастя, спеціальні експертні дисципліни були цікаві надзвичайно, і чималу роль у цьому відгравали викладачі кафедри В.О. Чубукін, Н.М. Кудлай, М.В. Омельчук, М.І. Бубела, О.М. Моїсєєв, В.П. Боєв, Ю.В. Ільїн, В.І. Акулов та інші.

А тому після продуктивного стажування в експертно-криміналістичному відділі Донецького міського управління УМВС України в Донецькій області ми отримали допуски на право самостійного проведення семи видів традиційних криміналістичних експертиз.

Саме стажування стало вирішальним етапом наших подальших стосунків як особистих, так і з Донецьким юридичним інститутом МВС України, бо постало питання вибору подальшого місця роботи – або обом залишатися в Донецьку, або обом залишити Донецьк. На щастя, керівництво експертно-криміналістичного відділу Донецького міського управління УМВС України в Донецькій області запропонувало мені, ще курсанту, як наполегливому та працьовитому стажеру, посаду експерта-криміналіста, що в решті решт і вирішило проблему подальшої роботи.

Тож, після другого випуску експертів-криміналістів в березні 1995 року, експертно-криміналістичний відділ Донецька отримав на одного експерта більше. А вже у серпні цього ж року в списках донецьких експертів прізвище «Ефанова» було змінене на прізвище «Коміссарова».

Як і заведено в міліції свій робочий шлях наше подружжя розпочало у різних підрозділах – я в експертно-криміналістичному відділі Донецького міського управління, експерт Коміссарова у Калінінському райвідділі міліції міста Донецька. Незважаючи на сувору, часом жорстоку, роботу наші почуття ставали сильнішими. Адже окрім кохання у нас була ще одна спільна дорога – Експертна служба. Як і за часів навчання, ми допомагали один одному і вдома, і на роботі.

Непереборна жага знань та прагматичний погляд на життя підвищували наш професіоналізм. Сприяла цьому і криміногенна обстановка в Донецькій області на початку 90-х років, коли те, чого не знали, вчили на місцях злочинів. Чималу роль у становленні експертів Коміссарових як професіоналів відіграли керівники Експертної служби Донецька: Великий В.А., Коструб А.М., Ладижинський А.І., Біліченко С.М.

На межі тисячоліть нам запропонували продовжити кар’єру на посадах викладачів кафедри криміналістики і криміналістичних експертиз Донецького інституту внутрішніх справ МВС України, який відіграв доленосну роль у нашому житті. Рішення залишити практичні підрозділи далося нелегко, бо доводилось залишати не просто робоче місце, а колектив єдинодумців, які в будь-яку мить прийдуть на допомогу або зарадять словом.

Проте можливість опанування нової сфери діяльності, поєднана із величезною користю для Експертної служби та альма-матер, що полягала у можливості передачі свої навичок та вмінь майбутнім експертам, виявилися вирішальними.

Паралельно ми – подружжя Коміссарових, вступили до ад’юнктури Донецького інституту внутрішніх справ МВС України. Нашими батьками від науки стали доктори юридичних наук, експерти-криміналісти Клименко Ніна Іванівна та Салтевський Михайло Васильович. Роки навчання в ад’юнктурі та роботи на кафедрі підтвердили правильність зміни місця роботи. Опанованими знаннями Коміссарови ділилися із курсантами, що прагнули стати експертами-криміналістами, та із слухачами, що прагнули отримати початкові допуски, натомість отримуючи від них нові проблемні питання для досліджень. Фіналом такої співпраці стали захисти кандидатських дисертацій та отримання вчених звань доцентів.

Вінцем нашої міліцейської кар’єри стали керівні посади на слідчо-криміналістичному факультеті ДЮІ МВС України - підполковник міліції, кандидат юридичних наук, доцент Коміссарова Наталя Олександрівна очолила кафедру судових експертиз Донецького юридичного інституту, і поряд із своїми вчителями продовжувала готувати нові покоління судових експертів для Експертної служби МВС України, заслужено отримавши, у підсумку, спеціальне звання «полковник міліції». І як завжди, поряд із своєю коханою в її роботі крокував я – підполковник міліції, кандидат юридичних наук, доцент Коміссаров Микола Леонідович, обіймаючи, на той час, посаду заступника начальника слідчо-криміналістичного факультету інституту, приймаючи активну безпосередню участь у підготовці судових експертів.

Буремні події в Україні 2014 року, що призвели до реорганізації Донецького юридичного інституту МВС України і його передислокації до міста Кривий Ріг, внесли свої корективи в життя країни в цілому та нашого подружжя зокрема. Рішення про вихід на пенсію далося не легко, але було прийняте, а доля дозволила залишитися в рідному навчальному закладі. Весь свій життєвий та педагогічний досвід я, поряд зі своєю коханою, передаємо вже цивільній молоді, виховуючи нові покоління юристів.

Ми - Подружжя Коміссарових, завжди разом і є наочним прикладом великої інтегруючої сили Донецького юридичного інституту МВС України.»

 

Відділ комунікації та міжнародних зв’язків спільно з
Миколою Коміссаровим