Міжнаро́дний жіно́чий де́нь — щорічне свято, що відзначається 8 березня.

Ідея Міжнародного жіночого дня була запропонована Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом у Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Понад 100 учасниць із 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.

Підкреслюючи роль жінок у колгоспній праці, Й. Сталін зазначав, що жінка відтепер працює вже не на батька і не на чоловіка, а насамперед на себе, і саме колгоспний лад робить жінку-робітницю рівною чоловіку-робітнику.

Актуальні жіночі образи офіційна державна ідеологія творила також через літературу, зокрема періодику, як-от «Радянська жінка», «Колгоспниця», «Селянка».

У Радянському Союзі результатом «боротьби за права жінок» було те, що жінки опанували багато промислових і будівельних професій, успішно почали працювати на колгоспних полях і у тваринництві. І вже згодом жінки стануть нібито ініціаторами так званого «стаханівського руху» (Герої Соціалістичної праці Марія і Євдокія Виноградови), а Зінаїда Троїцька — перша жінка-машиніст — організує першу в історії залізничного транспорту жіночу паровозну бригаду. З 20—30-х років ХХ ст. жінка стає деталлю механізму радянської держави — безликою та повністю підкореною загальній інерції суспільства.

8 березня 1922 року проходило як загальнопролетарське свято з основними лозунгами — об'єднання робочого класу навколо РКП(б) і профспілок, боротьба з голодом і жіночою безробітністю.

8 березня 1923 року проходило під закликами підвищення громадсько-політичного і культурного рівня і виробничої кваліфікації жінок-робітниць.

8 березня 1924 року проходило під лозунгом Леніна (покійного на той момент): «Розпочата Радянською владою справа може бути посунена вперед лише тоді, коли замість сотень жінок по всій Росії в ній візьмуть участь мільйони і мільйони жінок». В ці дні лави РКП(б) поповнились більш ніж на 4 тисячі робітниць.

Уже в другій половині 20-х років починають простежуватися деякі зміни в поданні жіночності на сторінках радянських жіночих журналів; з актуалізацією завдання збільшення народжуваності образ жінки практично не розділяється з материнством, на неї покладається повна відповідальність за дітей і сімейне вогнище. У пресі друкуються статті та поради для жінок щодо ведення господарства (прибирання дому, приготування їжі, пошиття одягу, прання) та догляду за дітьми, що свідчить про часткове повернення до старих патріархатних цінностей і означує збільшене навантаження на жінку — робітницю, матір та господиню.

У 1927 році жінки-робітниці зустрічали цей день як своє свято, виконували прибирання в будинку, готували святкові обіди, одягались у найкраще вбрання. Сімейні риси у святкуванні 8 Березня продовжували розвиватись і в наступні роки. Крім зборів, мітингів, демонстрацій, на підприємствах влаштовувались сімейні вечори з іграми, піснями, танцями, частуванням.

Таким чином, нова традиція, яка не мала аналогів раніше, ввійшла в побут робочих мас.

У лютому 2017 Український інститут національної пам'яті (УІНП) розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят. Замість вихідного дня 8 березня (Міжнародний жіночий день) було запропоновано встановити вихідний Шевченківський день (9 березня). У переліку від УІНП є свято, яке заплановано як альтернатива 8 березня. Йдеться про День матері (друга неділя травня).

 

За матеріалами інтернет-ресурсів

Відділ комунікації та міжнародних зв`язків ДЮІ

 

Real time web analytics, Heat map tracking