День визволення Донбасу традиційно вважається однією з найбільш пам’ятних для кожного мешканця нашого краю дат, яка супроводжується урочистостями на честь ветеранів, всіх тих, хто пережив війну. Водночас цей день спонукає нас згадати і тих, хто загинув під час визволення нашого краю – на фронті, в партизанських загонах чи у підпіллі, тих, хто не дожив до травня 1945.

Однією з таких осіб був Василь Дмитрович Авдєєв. Він народився у 1898 році на станції Пєски Московсько-Казанської залізниці у родині залізничника. Після навчання в реальному училищі він деякий час допомагає батькові у господарстві, а в 1916 р. за призивом йде до армії. Знаходячись на службі, проходить при воєнному госпіталі фельдшерські курси. Навесні 1917 року В.Д. Авдєєв вступає до Російської соціал-демократичної робітничої партії. У січні 1918 року він поступає на службу до повітової міліції в якості старшого агента карного розшуку. В. Авдєєв бере активну участь у громадянській війні, був декілька разів поранений.

У березні 1920 року В. Авдєєва направляють на службу до губчека в Симбірьску, де він, добре зарекомендувавши себе як здібний працівник, уже в 1927 р. стає заступником голови губчека. Декілька років він проводить на оперативній та керівній роботі в Середній Азії.

Хвиля сталінських репресій не оминула і В. Авдєєва. Він був заарештований в Тамбові в січні 1939 року і понад 2 роки перебував під слідством і судом. У липні 1941 р. він був засуджений до розстрілу. Після касаційної скарги Авдєєва вирок було змінено. Врешті-решт, після неодноразових переглядів справи та листів В.Авдєєва з проханням відправити на фронт, з огляду на його величезний досвід, який міг би бути корисним у боротьбі з окупантами, В.Авдєєва було звільнено.

Своє бойове хрещення він приймає в травні 1942 р., в районі Керчі, пізніше, перебуваючи в таборі військовополонених у Ростові-на-Дону, він організував підпільну групу і в листопаді 1942 року встановив зв'язок з діючим у місті партизанським загоном імені Сталіна, створеним М. Тріфоновим. З його допомогою він організовує в січні 1943 року втечу з табору підпільної групи в кількості 9 чоловік, яка стає основною силою партизанського загону. За успішне виконання завдання В. Авдєєв був представлений до нагородження орденом Червоного Прапора, проте з-за довоєнної судимості нагородному листу ходу не дали.

На початку червня у складі партизанського загону В. Авдєєв був десантований на території Сталінської області. Проте висадка пройшла невдало, частина загону загинула, а сам В.Авдєєв, діставшись Сталіно, розпочав роботу з організації партизанського загону. Величезну допомогу в цьому йому надали місцеві жителі - родини Семенових, Харічкових, Чепік. Пізніше їхні домівки стали основними конспіративними квартирами В. Авдєєва.

За допомогою М. Семенової, яка працювала у довоєнний час на шахті та добре знала багатьох патріотично налаштованих людей, В. Авдєєву вдалося залучити до антифашистської роботи членів підпільних груп, що залишилися в живих після розгрому радянського підпілля у Донбасі на початку окупації. Вони не вели активної підпільної роботи унаслідок загибелі керівництва підпілля.

Завдяки чекістському минулого і добрим організаторським якостям, на чому особливо наголошували люди, які добре знали В. Авдєєва, йому вдалося в стислий термін сформувати новий склад партизанського загону, який налічував понад 170 осіб. Протягом діяльності загону В. Авдєєва з 1 червня по 7 вересня 1943 року ворогу було завдано значних втрат: організовано 4 залізничні аварії, підірвано 2 танки і 8 вантажних автомашин, знищено склад боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів на аеродромі, пошкоджено 7 паровозів, організовано 18 обвалів на шахтах, зірваний випуск бензолу, внаслідок диверсій на шахтах знижений видобуток вугілля. Загін здійснив масштабну агітаційно-роз'яснювальну роботу серед населення, розповсюдивши близько 5 тис. антифашистських листівок. Як свідчать матеріали німецьких архівів, діяльність загону викликала серйозне занепокоєнні в німецьких спецслужб та командування 6-ї польової армії Вермахту.

У ході боїв за звільнення Сталіно від окупантів партизани 5 разів псували телефонний зв’язок противника, знищили близько 100 ворожих солдатів і офіцерів, заарештували і передали в органи НКВС 109 старост і поліцейських. Також було захоплено 226 одиниць трофейної зброї, понад 30 тис. патронів, зібрано понад 400 тис. німецьких марок.

Проте ця діяльність не обійшлася без втрат – 12 бійців було заарештовано і страчено таємною польовою поліцією, хоча знищити загін так і не вдалося.

Після звільнення Донбасу В. Авдєєв під псевдонімом «Чорноморський» очолив нову організаційну групу з метою відновити і зміцнити антифашистське підпілля в районі Одеси. У ніч на 16 січня 1944 групу було перекинуто Штабом партизанського руху 4-го Українського фронту в район Одеси. У місті було створено партизанське з'єднання ім. Сталіна, у складі якого було 10 підпільних організацій, загальною кількістю близько 1120 чоловік. Під керівництвом В. Авдєєва боротьба одеських підпільників і партизанів досягла значного розмаху.

Під час конспіративної зустрічі 2 березня 1944 р. В. Авдєєв був оточений і намагався застрелитися. Поранений, він опритомнів у лікарні. Усвідомивши, що знаходиться в полоні, він вдарився пораненою скронею об ліжко. Таким трагічним і мужнім був кінець цього талановитого організатора підпілля.

Після визволення Одеси В.Д. Авдєєва було перепоховано в Алеї слави. У серпні 1944 р. посмертно його було нагороджено орденом Червоного Прапора. Але довгі роки по завершенні війни його родині, незважаючи на неодноразові звернення, так і не вдавалося вирішити питання із посмертною реабілітацією. Лише в 1975 р. після перевірки архівної кримінальної справи В.Д. Авдєєва було прийнято рішення про її припинення «за відсутністю складу злочину».

На сьогоднішній день в Донецьку залишилось лише 3 учасники підпілля, керованого в 1943 році В.Д. Авдєєвим – час невблаганний. Авторові пощастило неодноразово спілкуватися з одним із них – Зоєю Аркадіївною Чепік. Вона розповіла чимало про цю людину, що відобразила у своїй долі весь трагізм і драматизм тієї епохи, але, незважаючи на важкі випробування, залишилася справжнім патріотом своєї країни і свого народу.

І, очевидно, в цей пам’ятний і значущий для кожного мешканця Донбасу день, давайте із вдячністю згадаємо В.Д. Авдєєва-Донського, учасників очолюваного ним загону, а також сотні тисяч бійців Червоної Армії, підпільників, партизанів, які загинули під час визволення нашого краю в роки Великої Вітчизяної. Тих, завдяки кому існує наша країна… Тих, кому ми завдячуємо своїм життям…

Професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дмитро Титаренко