Конституціоналізм в Україні: становлення та розвиток

Поняття «конституціоналізм» походить від лат. constitutio-встановлення, устрій, та має ряд визначень: по-перше, система знань політико-правового характеру, предмет дослідження якої становлять фундаментальні цінності демократії, обґрунтування необхідності встановлення конституційного ладу, аналіз історії і практики конституційного розвитку держави, їх груп і світового співтовариства; по-друге, механізм державної влади, обмежений конституцією; політична система, що спирається на конституцію і конституційні методи управління.

Український конституціоналізм має близько восьми періодів. Водночас, ми розуміємо, що будь-яка періодизація є умовною, але в рамках якої є можливість зрозуміти особливості того-чи іншого нормативно-правового документа та його значення для суспільства.

Конституціоналізм в Україні має давні коріння, а час його зародження пов'язується з Гетьманською державою (середина XVII ст.- кінець XVIII ст.). Саме в перебігу та після закінчення Національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького 1648-1654 з'явився ряд актів, що мали велике конституційне значення та були спрямовані на побудову демократичної держави.

5 квітня 1710 у м. Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву «Конституція Пилипа Орлика». Документ, написаний під сильним впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин, передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка базувалася б на засадах принципу поділу влади. Українці пишаються даним актом, адже він перший у світі серед конституційних актів.

Відродження національної Української держави (1917-1920) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали різні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 7 листопада 1917, Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 січня 1918, Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) від 29 квітня 1918р., Закони про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 p., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 p., Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 p., та ін.

Серед цих актів чільне місце посідає Конституція УНР від 29 квітня 1918, яка юридично оформила відродження державності України. Це був прогресивний на той час документ, принципові положення якого зводилися до такого, Україна є суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою, вся влада в УНР належить народові України, за формою правління УНР є парламентарною республікою, верховним органом влади якої є Всенародні Збори та інше.

За радянського періоду існування української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978). Але в науковому співтоваристві немає однозначності в їхній оцінці.

Імпульсом в новітньому конституційному процесі є прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990, де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина.

Наступним кроком в конституційному процесі є підписаний 8 червня 1995 Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний договір дозволив створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.

28 червня 1996 Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. Конституція України є яскравим прикладом досягнення українського суспільства. Поправу вважається однією з кращих основоположних державних документів. Венеціанською комісія та міжнародна спільнота високо оцінена Основний Закон України, як документ який гарантує та захищає права та свободи людини та громадянина, розвиває демократичні основи безпосередньої демократії, самоуправління громади у вирішенні місцевих прав. Конституція започаткувала появу нових демократичних інституцій, а саме: форми безпосередньої демократії, місцевого самоврядування, Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Саме на демократичних цінностях будується навчальний процес в Донецькому юридичному інституті, який протягом 55 років здійснює на українських тернах підготовку високоякісних правоохоронців-юристів які успішно впроваджують в практику набуті за роки навчання у нашому навчальному закладі знання. Співробітниками Донецького юридичного інституту розроблені та надруковані численні наукові праці з актуальних питань конституційного та міжнародного права. Успішно захищені докторські та кандидатські розробки схвально були сприйняті в науковому середовищі.

Науковці Донецького юридичного інституту МВС України, вдячні керівництву інституту та особисто ректорові Віктору Миколайовичу Бесчастному за підтримку та надану можливість працювати на благо рідного вишу та країни в цілому та розвивати важливу проблематику сучасної правової науки – Конституціоналізм в Україні: становлення та розвиток.

Кафедра загально-правових дисциплін ДЮІ