Сьогодні ми публікуємо інтерв’ю надзвичайно щирої та доброзичливої людини, одного з найкращих випускників нашого інституту. Кожен з нас впевнений в тому, що завжди може сподіватись на його допомогу, дружню пораду, професійну підтримку. Віктор Орлов присвятив своє життя вихованню відданих своїй справі правоохоронців, тож нехай його натхнена праця завжди матиме успіх та визнання колег, студентів, курсантів …

"Народився у 1980 році в місті Маріуполі в родині працівниці громадського харчування та металурга. Виріс у Лівобережному районі міста, місцем проведення дозвілля у дитинстві було Азовське узбережжя. Моя дружина родом з міста Донецька і я маю чотирирічну доньку Олександру.     

Після закінчення школи вступив до Донецького інституту внутрішніх справ, який зараз називається Донецький юридичний інститут МВС України. В школі полюбляв фізику і математику, точно не міг визначитись з професією, а у випускному класі, коли один з моїх однокласників розказав про вказаний інститут, і що там можна отримати професію слідчого, то обрав саме його. На той час мені подобалась професія слідчого (до речі слідчі є не тільки в міліції (зараз поліції), вони є і у СБУ, прокуратурі, Державному бюро розслідувань, НАБУ та інш.) Дійсно, в радянських фільмах тих часів слідчий був чесним, справедливим, професійним та завзятим, це мені дуже подобалось. Закінчив інституту та отримав професію слідчий, працював на різних посадах в міліції, поліції".  

Відомо, що Ви працювали слідчим, а тепер викладаєте в університеті. Розкажіть про Вашу роботу на різних посадах, як це вплинуло на Ваше життя? Яка професія є більш близькою для Вас?  Чи надихає Вас робота зі студентами?

-Пригадую, що коли я закінчив інститут і виходив з його воріт, то подумав, що ще повернусь. Тоді я ще точно не знав – магістром, ад’юнктом чи деканом факультету. Коли працював довгий час заступником начальника слідчого відділення у своєму рідному Лівобережному районі, то був наставником у молодих слідчих, які тільки закінчували навчальні заклади. Я передавав їм свій досвід, навчав и мені це сподобалось. Тоді виникла думка про подальше навчання та роботу в інституті в якості викладача. У 2010 році я вступив до аспірантури, закінчив її, але поєднувати роботу і навчання було тяжко. Закінчив аспірантуру, але захистити підготовлену дисертацію не встиг, почалася війна і темп роботи та покладені завдання на поліцію не надали можливість вийти на захист дисертації. Можливість захисту дисертації з’явилась тільки у 2017 році, захистив дисертацію кандидата юридичних наук за темою муніципальної поліції в Харківському національному університеті імені Каразіна. Тоді вже повністю прийняв рішення займатися науково-педагогічною діяльність, спочатку прийшов працювати викладачем в Академію поліції, а коли в березні 2018 року у місті Маріуполі було створено факультет № 2 Донецького юридичного інституту МВС України був запрошений ректором інституту Віктором Бесчастним очолити його.

Є відомий вислів Конфуція: «Скажіть мені і я  забуду. Покажіть  мені і я  запам'ятаю. Дайте можливість  обговорити і я зрозумію. Дайте  можливість  навчити іншого і я досягну досконалості».

Тому навчання курсантів, студентів це з одного боку передавання їм свого досвіду, а з іншого це власний шлях до самовдосконалення.

Що плануєте реалізувати в майбутньому?

-В Україні проходить дуже багато цікавих процесів, реформування у всіх сферах життя, тому хочеться бути корисним, приймати учать у вказаних процесах, застосовувати свої навички, знання та досвід.

Але поки що я розвиваюсь на своїй посаді, вона нова для мене, ще багато треба чому навчитися.      

Чи підтримує Вас сім'я, друзі?

-Підтримують, хоча робота у мене завжди займала дуже багато особистого часу.

Що (або хто) Вас надихає?

-Моя донька Олександра

У кожній професії є свої Олімпійські ігри, свій Еверест. Що для вас Еверест? Хочете його підкорити?

-В плані науковому, це отримання наукового ступеня доктора наук (зараз кандидат юридичних наук), а в плані служби в поліції – спеціального звання полковник (зараз я підполковник поліції)

Чи є у Вас хобі, може, Ви щось колекціонуєте?

-Хоббі не має, тому що вільний час розподіляю між роботою і родиною. Займаюсь спортом, намагаюсь не пропускати тренування у тренажерному залі.   

Щоб ви порадили курсантам та студентам?

-Ніколи не зупинятися на шляху до самовдосконалення, знаходити позитивні моменти в житті, посміхатись і ніколи не впадати у відчай.   

Що вам найбільше запам'яталося у курсантському житті? Розкажіть про яскравий спогад.

-Мені дуже запам’яталось перше враження про інститут, 14 серпня 1997 року нас вишукали на плацу та автобусами повезли у Ясинуватський район Донецької області, де на території військової частини проходив «курс молодого бійця». Ніхто з нас не здогадувався як все буде відбуватися, хтось взяв волейбольний м’яч, хтось бадмінтон, а хтось рукавчикі для збору городини. Але нас розселили в справжній військовій казармі і з 6.00 наступного дня почалась солдатська муштра… Мені після КМБ вже ніякі випробуванням не були страшні.

 Кого ви з викладачів згадує те? І чому саме?

-Найбільш мені запам’ятався начальник курсу на той момент капітан міліції Юрій Гамалій, він вкладав в нас душу, виховував постійно показував власний приклад, міг застосовувати але справедливо «міцне слівце». А взагалі всі викладачі були цікавими, більшість з них мала великий практичний досвід і спираючись на власний приклад викладали навчальний матеріал.    

Що вам дало навчання?

-Навчання в інституту надало мені багато нових друзів, більшість з них вже не працює в поліції, але коли я повернувся до великої родини Донецького юридичного інституту МВС України мене доля знову звела з моїми однокурсниками Русланом Врадієм та Іваном Івановим.

Я, як керівник факультету Орлов, дуже пишаюсь своїми орлами.

Декан факультету № 2 Віктор Орлов