Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало, або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня, або 24 червня за старим календарем. Після поширення християнства давнє народне свято Купала, в результаті «християнського нашарування», почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Що не можна робити на Івана Купала

На Івана Купала, згідно з віруваннями наших предків, прокидається лісова нечисть – відьми, змії, водяники, русалки, перевертні, – тому всю ніч не можна спати. Не можна й купатися, адже водяник або ж русалка можуть затягнути у воду. Особливо варто триматися подалі від води вагітним, дітям та старим. Водяна нечисть може нашкодити слабким організмам цих людей.

У цей час краще нічого не віддавати, не продавати і не позичати. В іншому випадку родина може збідніти. Якщо знайдете на дорозі гроші – навіть велику суму – ні в якому разі не можна їх брати.

Традиції та обряди святкування

Здавна, в цю ніч прийнято шукати міфічний цвіт папороті. В такий магічний час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Наші прабабусі вважали, хто зірве цю квітку, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, причарує найкращу дівчину чи парубка, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала квітку щастя.

Також, дівчата в таке свято плели вінки, які пускали по воді. За традицією потрібно було назбирати 12 різних видів рослин і з них зробити вінок. Якщо він потоне - дівчина не вийде заміж в цьому році; якщо відплив від берега - наречений ходить зовсім близько.

А як тільки сонце сідало, молодь розпалювала величезне багаття і пари, тримаючись за руки, стрибали через нього. Якщо молоді люди "подолали перешкоду" не розтуляючи рук, значить судилося їм бути разом, навпаки - пара скоро розлучиться. А ще, вважалося: хто стрибне вище всіх над багаттям, той буде найщасливішим.

Традиція палити багаття в ніч на Івана Купала з 6 на 7 липня сягає своїм корінням в язичницьке минуле і пов'язана з літнім сонцестоянням. Світловий день ставав все менше, чим охоче користувалися темні сили. І щоб відігнати різного роду нечисть, люди виходили на масові гуляння навколо багать.

Святкування Івана Купала в різних регіонах України

На Волині, Поділлі, Правобережному Поліссі за Купала брали гілку груші, сосни, верби чи берези з трьома галузками. Середня була «головою», а дві бокові — «руками». На «голову» чіпляли вінок, обвивали її намистом, на «руки» вішали стрічки, прив’язували квіти, а подекуди й бублички, пряники, «горішки». Перед тим, як Купалу топити, гілку розбирали.

У гуляннях брали участь лише неодружені парубки та дівчата, але збиралися до річки всім селом. Молодиці й чоловіки приносили вареники, варяниці, пиво, горілку, частувалися самі й пригощали молодь. Заборона дорослим (одруженим) брати участь у купальських розвагах може пояснюватися тим, що ці гуляння мали виразний шлюбний характер. Дівчата й хлопці приглядали собі пару і починали зустрічатися до осінніх весіль.

На Полтавщині віддавали перевагу Марені з вишневої гілки, на Слобожанщині — з клена, на Житомирщині — з груші або сосни. Дівчата плели вінки з м’яти, меліси, рути, любистку, божого деревця, чебрецю, васильків, резеди та інших запашних трав. Іноді робили солом’яного Купайла, вбирали його у квіти й стрічки, саджали під Марену і топили разом із нею. Там же, на Полтавщині, замість дерев’яної Марени майстрували Мару з соломи, а замість багаття використовували величезну купу кропиви. Так само використовували кропиву і на півночі Чернігівщини.

На Поліссі на Івана жінки вдосвіта збирали звіробій, м’яту, чебрець тощо не лише для людей, а й для корів. Потім, коли пекли хліб, робили маленьку «першеньку» паляничку. Вийнявши її з печі, розламували на дві частини, вкладали між половинок цілющі трави, з’єднували і залишали на застеленому травою столі охолоджуватися. Потім цим хлібом із травою «заправляли» худобу, щоб корови давали багато молока.

Група комунікації ДЮІ
(за матеріалами електронних ЗМІ)