Конституція 1996 – вершина, найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму. Водночас, Основний Закон приречений на своє перманентне удосконалення, осучаснення згідно з політико-правовими реаліями сьогодення.

Сьогодні відзначаючи 22 річницю з Дня ухвалення Основного Закону щиро вітаємо Вас з державним святом – Днем Конституції України. В цей день ми святкуємо початок історії сучасної незалежної України. Прийняття Основного Закону закріпило правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, сприяло підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Конституція визначила найціннішим – життя людини, її здоров’я, честь і гідність, надала кожному громадянину можливості для самоорганізації, свободу слова та віросповідання. І обов’язок кожного українця поважати Конституцію та дотримуватись її законів. Тільки так ми зможемо забезпечити подальший розвиток України як держави демократичної, рівноправної зі світовою спільнотою.

Ідея непорушності та невідчужуваності прав і свобод людини і громадянина відображає багатовікове прагнення людства до знищення будь-яких форм дискримінації, насильства й експлуатації, тяжіння до співіснування, заснованого на принципах гуманізму, рівноправності та справедливості. У межах сучасної цивілізації закріпленість, гарантованість і захист прав і свобод людини є яскравим показником високого рівня демократизації та конституціоналізму багатьох країн світу.

Захист прав і свобод людини та громадянина ґрунтовно досліджували С.С. Алексєєвом, В.А. Каспруком, М.І. Козюброю, В.В. Копейчиковим, П.М. Рабіновичем, В.М. Селівановим, В.М. Погорілком, Ю.М. Тодикою, О.Ф. Фрицьким, В.Л. Федоренком, Ю.С. Шемшеченком та іншими науковцями. На сьогодні питання досліджено досить глибоко на теоретичному рівні, однак, зважаючи на те, що Україна очікує на те, що Україна очікує на проведення масштабної конституційної модернізації, актуальним залишається аналіз прав громадян з точки зору їх можливої модернізації у майбутньому.

Обравши шлях незалежного розвитку у серпні 1991 року, український народ поставив собі за мету створення правової держави, необхідним елементом якої є гарантування прав людини і громадянина. Водночас важливим завданням подальшого розвитку українського суспільства є не лише гарантування, але й реальне забезпечення проголошених Конституцією прав і свобод людини.

За час дії чинної Конституції України чітко виявились її недоліки в частині визначення та забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, вихідні світоглядно-методологічні засади їх конституційного закріплення та захисту суттєво відрізняються від тих, на які спрямовані обов’язкові для України міжнародні акти; положення про невідчужуваність, непорушність, гідність і неподільність основоположних прав і свобод людини, задекларовані у І розділі Конституції, нівелюються, а то й заперечуються змістом деяких статей її наступних розділів; конституційний статус переважної більшості передбачених прав і свобод поставлено в залежність від їх подальшого законодавчого регулювання, чим ускладнюється пряма дія норм Конституції України; соціальні та економічні права сформульовано у такий спосіб, що вони залишаються декларативними, оскільки не забезпечені конкретними механізмами і гарантіями реалізації; підстави можливих обмежень здійснення прав і свобод людини є значно ширшими від тих, котрі передбачені в міжнародних угодах, за якими Україна взяла на себе зобов’язання; низка конституційних прав і свобод людини вже вимагають подальшого розвитку з урахуванням суспільних реалій.

Модернізація походить – (від франц. – modernization) – оновлення.

Серед різноманіття думок щодо конституційної модернізації в Україні, які містяться в наукових та навчальних джерелах є наступні: «оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, переробка до сучасних вимог»; «штучне перенесення сучасних понять, термінології тощо на минулі роки яким це невластиво»; «синонім всіх прогресивних змін, коли суспільство рухається уперед згідно із прийнятою шкалою змін»; «синонім сучасності, коли мова їде про комплекс соціальних, політичних, економічних, культурних й інтелектуальних трансформацій»; «ревізія в рамках можливого …»; «певна ідеологія, навколо якої будуються конкретні реформи, які ведуть до якісних змін»; «процес удосконалення/оновлення суспільства в сфері конституційного права».

Модернізація захисту прав людини та громадянина підтверджується ще й тим фактом, що в новоутвореній Конституційній Комісії відповідно до Указу Президента України «Про Конституційну Комісію» від 3 березня 2015 року № 119/2015 сформовані три робочі групи: група з питань децентралізації; група питань з правосуддя та суміжних інститутів; група з прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Саме ці напрями є пріоритетними для конституційної модернізації, тому зараз необхідно сформувати практичні рекомендації змін до чинної Конституції України.

Окрім зазначеного правового документу важливе місце посідають національні нормативно-правові акти, а саме: Указ Президента України «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» від 25 серпня 2015 року за № 501/2015 та Постанова Кабінету Міністрів України «План дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» від 23 листопада 2015 р. № 1393-р.

Щодо чинного Основного Закону України можемо висновувати, що його основним недоліком у частині прав і свобод людини та громадянина є їх декларативний характер. Хоча майже всі основні права і свободи нормативно закріплені в Конституції, механізм і гарантії їх реалізації, а також відповідальність за їх порушення відсутні.

Мета модернізації Конституції України у цьому напрямку. Вона полягає в розширенні, змістовному збагаченні й посиленні реалістичності конституційно-правового статусу людини і громадянина, а отже − у підвищенні рівня гуманістичності Основного Закону.

Незважаючи на те, що Україна ратифікувала більшість найважливіших міжнародних актів в сфері прав людини – Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Факультативний протокол до нього 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенція про права дитини 1989 р., Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів проводження і покарання 1984 р. та інші, - їх дія на території нашої держави номінальна. Деякі конституційні права й свободи людини потребують подальшого розвитку та вдосконалення відповідно до суспільних реалій.

Ще в 1995 р. при вступі до Ради Європи Українською державою було взято на себе зобов’язання упродовж року прийняти Закон «Про правову політику щодо захисту прав людини». Проте лише в травні 1998 р. Кабінет Міністрів України подав на розгляд Верховної Ради України проект «Концепції державної правової політики захисту прав людини», який так і не було розглянуто парламентом.

Основним завданням конституційної модернізації у сфері захисту прав і свобод людини повинно стати вирішення конфліктів та усунення суперечностей між нормами закону і правозастосовною практикою. Такий процес повинен мати комплексний характер і охоплювати всі складові прав і свобод людини. Безперечно, модернізація Конституції України має відбуватися конституційним способом відповідно до вимог чинного законодавства та міжнародних актів, а також бути об’єктивною і не переслідувати інтересів і цілей окремих політичних сил чи соціальних груп.

Етапи модернізації (історії розроблення, прийняття та модернізації): перший період (1991-1996 рр.) – здобуття незалежності, підготовка проекту та ухвалення Конституції; другий (1996-2004 рр.) – період реалізації Конституції; третій (2004-2010 рр.) – позначився процесом змін і доповнень до Конституції, конституційна криза 2007-2010 рр. і пошук легітимних шляхів удосконалення розбалансованого Основного Закону; четвертий (2010-2013 рр.) – позначився визначенням 30 вересня 2010 КСУ неконституційності ЗУ «Про внесення …»; п’ятий (2013- донині) – повернення окремих положень до редакції 2004 року та судової реформи 2015 р.

Поділяючи домку професора П.М. Рабіновича, забезпечення прав і свобод людини передбачає три елементи (напрями) державної діяльності щодо створення умов для їх дотримання та захисту: сприяння реалізації прав і свобод (шляхом позитивного впливу формування їх загально-соціальних гарантій); охорона прав і свобод (шляхом уживання заходів, зокрема юридичних, для профілактики порушень прав і свобод); захист прав і свобод людини (відновлення порушення правовірного стану, притягнення порушників до юридичної відповідальності).

Передбачувані результати внесення змін до Конституції в частині прав і свобод людини, слід зазначити: підвищення рівня гуманістичності Основного Закону дозволить: розширити і змістовно збагатити конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні; підвищити реалістичність таких прав і свобод; привести рівень захищеності людини до міжнародних стандартів; посилити формування і розвиток громадянського суспільства в контексті зростання його відповідальності за забезпечення прав і свобод людини; підвищити ефективність механізмів забезпечення та контролю за дотриманням прав і свобод людини; зобов’язати державу, її органи створювати належне ресурсне забезпечення дотримання таких прав і свобод; одне слово, − створити умови для прозорого і більш відповідального ставлення держави до її головного обов’язку − утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Першочерговим завданням конституційної модернізації в Україні у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина є усунення декларативних правових норм з чинної Конституції України, розробка ефективних механізмів захисту особи та порядок їх реалізації, що будуть закріплені на конституційному рівні.

Серед змін потребує впорядкування: засади конституційного ладу – належить Українському народу; народ має право на опір тиранії та повстання проти узурпаторів державної влади; унормувати статус Президента, прокуратури, ЦВК, Представника Президента з прав людини; конкретизувати і доповнити положенням про те, що органи держаної влади забезпечують всебічний розвиток місцевого самоврядування. Запровадити конституційну скаргу та народний (громадський) імпічмент.

Крім зазначеного, слід підтримати думку, щодо розроблення концепції «Про громадянське виховання», концепція державної політики щодо захисту прав людини й громадянина, Закони України «Про місцевий референдум», «Про протидію екстремізму», «Про посилення відповідальності за злочини на грунті міжнаціональної ненависті», «Про соціальні стандарти», «Кодекс відповідальності чиновника» тощо.

Колектив кафедра загально-правових дисциплін Донецького юридичного інституту МВС України зичимо Вам міцного здоров’я, щастя і достатку, любові і миру, успіхів і наснаги, звершення усіх планів та задумів. Бажаємо Вам міцного здоров’я, добробуту і затишку у ваших родинах, мудрості, високих досягнень, успіхів у праці та нових звершень.

З повагою,

Делія Ю.В. – доцент кафедри загально-правових дисциплін Донецького юридичного інституту МВС України,
к.ю.н., доцент