Сучасні психологи вбачають норму психічного здоров’я особистості в її успішній адаптованості до світу. Аналіз наукової літератури свідчить, що результатом неадаптованої до сучасного суспільства особистості в психологічному вимірі можуть бути різні форми прояву неврозів. За В.Н. М'ясищевим, основні форми неврозів (неврастенія, істерія та невроз нав'язливих станів) можуть трактуватися як зафіксовані особливості окремих механізмів хворобливого сприйняття і переробки життєвих труднощів, які переживає особистість. Що дозволяє нам зрозуміти співвідношення основних форм неврозів з психологічними конфліктами. Дезорганізація особистості має зв'язок із порушеними відношеннями особистості з іншими, що відображено в «теорії стосунків» В.Н. Мясищева, в «теорії конструктивних неврозів» К. Хорні, в «міжособистісній теорії психіатрії» Г.С. Салівана, в «теорії поля» К. Левіна та ін.

Студенти юридичного факультету групи 206/16 К разом із психологом Когут Олександрою розібрали базові поняття з теми «Розвиток стресостійкості», пройшли діагностику власної поведінки в стресі, визначили поняття «стрес», обговорили можливість розвитку стресової ситуації для людини, визначили варіанти реакцій організму на стрес, що таке розвиток, які центри самосвідомості необхідно розвивати, які психічні новоутворення в юнацькому віці необхідно розв’язати. Студенти активно відповідали на запитання та виявили бажання подальших зустрічей в такому форматі.

За К.Хорні, базальні типові характери невротиків проявляються в мотивції: «до людей», «від людей», «проти людей». Невротична людина не полюбляє інших та реагує на стресову ситуацію, обираючи подальше ускладнення стресових ситуацій та рух по-колу (зациклений розвиток); вона знаходиться в напруженому стані (стан «креш»), очікуючи загрозу із-зовні та готова оборонятися в будь-яку хвилину, адже сприймає світ як щось вороже та загрозливе. Нормою світосприйняття є відношення до світу як до захопливої подорожі, в якій особистість розвивається й отримує душевне задоволення від цього. Внутрішні заборони, що лежать в основі неврозів змінюють відношення невротика до себе та до інших. Е.Бьорн описав їх як батьківські негативні програми, які потребують перепрограмування, щоб успішно виконувати соціальні ролі. Невирішені конфлікти блокують розвиток особистості й утворюють незавершені гештальти, які нейросемантика людини не в змозі переробити. Сучасна психотерапія вже розробила методи вирішення таких проблем. Егоїзм та орієнтація на корисні цінності формує невротичну особистість, яку описав й Ерік Фром. На його думку, відчудження, як форма неврозу, вказує на нездатність захиститися від світу та адаптуватися в ньому. Тому адаптується за рахунок інших людей: садистська особистість експлуатує, принижує, приностить біль; вона прагне злиття без цілісності, єдності за рахунок підкорення, проявляючи псевдоєність. Така негативна форма самозахисту як «злиття» та робота з ним добре описана І.Польстером та М.Польстер й протиставляється розвитку як диференційованому відношенню до себе та до інших, за К.Г. Юнгом, що потребує розвитку самоусвідомлення, пізнання, розбірливості в життєвих ситуаціях. Рух «від людей», що сприяє відчуженню, проявляється в напружених стосунках із іншими, є втечею від контакту та внутрішнього росту; їм притаманні втрата зв'язку із самими собою, емоційна дистанція між собою і людьми, схильність до суперництва, ними керує потреба в незалежності, вони уникають обов'язків. Порушення контакту є основною характеристикою невротичної особистості, яка неадекватно сприймає світ та захищається від нього, уникаючи взаємотворчих, діалогічних відношень з іншими. Тож, першим кроком адаптації невротичної особистості до світу є встановлення з нею позитивного контакту. Після чого вже є можливою зміна негативних форм самозахисту на позитивні: злиття або конфлюенціяна самостійний повноцінний розвиток, дифлексія на вміння спілкуватися в діалозі, проекція на самоусвідомлення, інтроекція на критичне мислення та вміння розпізнавати свої потреби й захищати межі власного «Я».

К.Г. Юнг розглядав невроз як знак деякої вищої сили, що вказує на необхідність внутрішньоособистісного росту, адже невроз розвивається під дією внутрішньої сили, шлях виходу якої блокується недорозвинутою свідомістю особистості; його подолання є можливим через активацію несвідомого та його асиміляцію із свідомим досвідом. Комплекс може вести себе як самостійна особистість із власним менталітетом та рухом, він може захопити особистість і застосовувати психіку у власних цілях (як жага до влади над Наполеоном). Щоб допомогти особистості набути необхідної інтеграції К.Г. Юнг застосовував психотерапію сутності. Об'єктом його психотерапії виступає «тінь», для адаптації в соціумі її необхідно випустити назовні (проявити) і прйняти; самість, за К.Г. Юнгом це об'єднуючий центр; «тінь» є проєкцією того, з чим або з ким особистість бореться. В інтегрованій особистості «тінь» (те, що приховується) поєднується із «персоною» (те, що демонструється іншим). Тож, люди по-різному адаптуються у світі: хтось розвивається й сприймає стрес як можливість подальшого зросту, а дехто обирає уникнення розвитку й закріплює невротичні форми самозахисту.

Вчені психологи зазначають про різні форми адаптації, які залежать від культурно-історичного розвитку менталітету. В концепції Маквіні описано чотири типи реальностей, які відповідають чотирьом типам адаптації особистості у суспільстві:

1) В «унітарній реальності» особистість, що живе за моделлю «Виживання» світоглядною основою є правила і принципи; вона діє «проти людей», за К.Хорні.

2) В «сенсорній реальності» світоглядною основою особистості є раціональність, факти, докази, логічність, ефективність, вигода, безпринципність; її розвиток спрямовано «від людей», але розвивається за рахунок реалізації здібностей.

3) У «соціальній реальності» цінностями є поступливість, почуття, взаємовідношення, що надають можливість рухатися «до людей».

4) У «містичній реальності» світогляд формується на основі наявності ідей і можливостей їх реалізувати, головними цінностями є свобода, незалежність, що розвиваються «поза людьми» на основі споглядання. Така особистість сприймає життєві ситуації як можливість для розвитку.

Відомо, що невротик сам стоїть у себе на шляху: він тривожний і сформував негативні форми соціального самозахисту, що є результатом неадаптованої до умов суспільства особистості. Сучасний світ занад-то складний, якщо ми його спростуємо, тоді особистість рухатиметься шляхом «деградації» – «психопатологічний підхід», за С.В. Ковальовим. «Інтенсифікація діяльності», як інша форма адаптації, – підхід, що вказує на зміну кількості без зміни якості життя людини. «Спеціалізація», як форма адаптації до сучасного світу, – це орієнтація на певну область якісного особистісного зросту, розвиток здібностей, зверхздібностей, які необхідно актуалізувати. Більш досконалою вважається модель адаптації орієнтована на «розширення свідомості особистості», на розвиток «космічної» (гармонійної) свідомості; на даному етапі етичність допомагає увійти у вищі стани несвідомого («Над Я», за З.Фрейдом). У перекладі з грецької «космос» означає гармонія внутрішнього і зовнішеього світу. Особистість повинна розширити власну свідомість до рівня гармонійного співіснування в світі з іншими; за Арістотелем дана гармонія буття відображена в терміні «діанойя свідомості» («Я» в порядку, «Ти» в порядку, «Усі Ми» в порядку, «Бог» в порядку).

С.В. Ковальов виділяє чотири стадії адаптації: досоціальну, соціальну, постсоціальну і надсоціальну. На досоціальній стадії не розділяються суспільні цінності; її задача – адаптація до світу на рівні пристосування та виживання; на соціальному рівні формується орієнтація на інших – «я буду як ви»; постсоціальний рівень – система смислів, яку в рамках соціалізації набути неможливо, самореалізуватися на даному рівні означає знайти те, що потрібно собі; надсоціальний рівень – самоздійснення – головною основою світогляду є «я любимий» та врахування думки інших на шляху до просвітлення або «дао» (змінюються потреби).

Бажаємо стресостійкості !

Науково-дослідна лабораторія з проблемних питань правоохоронної діяльності ДЮІ МВС України