Історія не визнає умовного способу. Це аксіома, якої мають дотримуватися фахові історики. Але вона не визнає також і безпам’ятства – це аксіома, якої має дотримуватися будь-яке суспільство, яке дивиться в майбутнє і намагається засвоїти уроки минулого.

22 червня 1941 року – день нападу нацистської Німеччини на СРСР, початку Великої Вітчизняної війни – належить до числа тих дат, які суспільство має пам’ятати завжди. Людські втрати Червоної Армії та цивільного населення, які обчислюються цифрою понад 27 млн. осіб, зруйновані людські долі, знищені матеріальні та духовні цінності – це не лише історичні факти та суха статистика, це те, що відбилося на долі практично кожної родини на пострадянському просторі…

Зміст трагічних воєнних подій, значення знищення нацизму, усвідомлюється особливо чітко, коли спілкуєшся з очевидцями війни, а ще тоді, коли бачиш архівні документи, за кожним з яких – людські життя…

Документи, які наводяться нижче, стали результатом діяльності органів німецької та радянської юстиції у справі розслідування нацистських злочинів у повоєнний час… Матеріали, що знаводяться нижче, є яскравим свідченням спільного трагічного історичного минулого двох міст – Донецька та Кривого Рогу…  Свідоцтв, схожих на ці, в німецьких архівах тисячі…

***

З вироку земельного суду Вупперталя щодо Роберта Мора та інших за співучасть у вбивстві від 30.12.1965 р.

« […]

За наказом Мора ЕК (ейнзатцкоманда (оперативна команда) – підрозділ, до функцій якого в основному входило виявлення та знищення расових ворогів (євреїв, циган) та політичних противників (комуністів, радянського активу) на окупованій території СРСР – Д.Т.): вбила за час свого перебування в Сталіно за період з грудня 1941 до своєї передислокації до Ростова в липні 1942 р. в цілому щонайменше 1048 євреїв лише внаслідок своєї расової та релігійної приналежності, 253 політичних функціонери лише з-за свого світогляду та приналежності до комуністичної партії та 30 душевнохворих жінок.

До березня 1943 року євреї та політичні функціонери в Стабільно страчувалися невеличкими групами по 15-40 осіб, інколи разом із кримінальними злочинцями, з невеличкими проміжками часу близько 1 тижня залежно від обставин. Страти під керівництвом одного з офіцерів СС  здійснювалися шляхом пострілу в потилицю. Як місце страти з самого початку використовувалися старі протитанкові рови. Трупи внаслідок морозу не могли бути поховані. Їх трохи прикривали золою та соломою. З січня 1942 р. в якості місця страти використовувалася стара шахта, що знаходилася за межами міста (йдеться про шахту 4-біс на Калинівці в м. Донецьку – Д.Т.). Жертва мусила ставати на краю шахти або навколішки, її вбивали шляхом пострілу в потилицю. Напевне зафіксувати факт її смерті було неможливо, в більшості випадків тіла під своєю вагою падали вниз. Пізніше для захисту стрільців розстрільної команди було споруджено дерев’яний поміст...».

Федеральний архів Німеччини, м. Людвігсбург (Центральне відомство управлінь юстиції земель Німеччини з розслідування націонал-соціалістських злочинів), В 162/1573, Bl. 177.

***

З протоколу допиту свідка Бушмана Герхардта, 1907 р.н., який входив до складу групи польової жандармерії при комендатурі І/830.

м.Дрезден, 29 квітня 1948 р.

«[…]

Питання: Розкажіть докладно, де і коли це було, яким чином здійснювався розстріл радянських громадян?

Відповідь: Наприкінці 1942 р. командир нашої групи лейтенант Хайдук отримав від начальника СД міста Кривий Ріг Садовський (вірно – Отто Садловскі – Д.Т.) вказівку виділити 6 осіб із нашої команди для огороджування місця розстрілу радянських громадян в районі Кривого Рогу, недалеко віл табору військовополонених. Відбір входив до моїх функцій, я виділив 6 осіб відповідно до розпорядження Хайдук. На його питання, чому я виділив так мало людей для оточення, я йому відповів, що інші несуть службу. У відповідь на це він наказав мені також особисто взяти участь в огороджуванні, що я і зробив. З групою із 6 осіб я прибув у розпорядження начальника СД Садовський. Коли я прибув на подвір’я в’язниці, я побачив, що там сидить група радянських громадян, серед них 4 жінки, одна з них на руках тримала немовля. Через деякий час у двір заїхала вантажна машина і ці громадяни були завантажені, вони мусили лежати. Ми сіли до легкової машини та поїхали до місця розстрілу. Для огороджування була також виділена поліцейська рота. Розстріл відбувся недалеко від табору військовополонених, який знаходився біля цегельного заводу в 4 км на захід від Кривого Рогу. Тим, хто був привезений для розстрілу, було наказано злізти з вантажівки і лягти рядами обличчям до землі. Через деякий час у напрямку від табору військовополонених було приведено декількох радянських полонених. Їм так само було наказано лягти обличчям до землі поруч із тими, хто вже лежав. Місце розстрілу було огороджене поліцією та жандармерією. На відстані приблизно в 60 метрів від того місця, де лежали люди, була вже підготовлена глибока могила розміром 6х2,5 метри, в куті якої було зроблено декілька сходів. Розстрілювані мали роздягнутися та лягти обличчям до землі. Першими були розстріляні жінки та немовля, потім, групами по 6 – чоловіки. Коли все це скінчилося,  поліцейські закопали могилу  з розстріляними, сіли в автомашини та поїхали звідти.

Питання: Хто здійснював розстріл радянських громадян та військовополонених?

Відповідь: Розстріл здійснював один з службовців СД, імені якого я не можу пригадати. Він використовував при цьому автомат, якщо хтось після цього ще дихав, Садовський, який також був присутній, його добивав з пістолета...».

Федеральний архів Німеччини, м. Людвігсбург (Центральне відомство управлінь юстиції земель Німеччини з розслідування націонал-соціалістських злочинів), В 162/7174, Bl. 119-120.

***

Люди, трагічні долі яких відбивають рядки документів, могли б жити…

З ними та їх нащадками ми могли б спілкуватися, дружити, працювати, одружуватися… Якби не 22 червня 1941 року, яке стало початком найбільшої трагедії ХХ століття для всіх народів Радянського Союзу – українців і росіян, білорусів і татар, євреїв і казахів, представників десятків інших національностей…

Пам’ятаймо про це…

Дмитро Титаренко, доктор історичних наук, професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін ДЮІ