16 липня 2010 року виповнюється 20 років з дня проголошення Декларації про державний суверенітет України.

16 липня 1990 року Верховна рада Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Згідно із Декларацією, Україна проголошувалася суверенною державою, в якій стверджувалися верховенство, самостійність і неподільність влади Республіки на її території. З цього дня прийняття документу від імені народу могла виступати виключно Верховна рада України, а територія України в існуючих межах проголошувалася недоторканною.

Під час прийняття Декларації про державний суверенітет України влітку 1990 року Верховна Рада УРСР керувалася волею народу України, прагненням створити демократичне суспільство, потребою всебічного забезпечення прав і свобод людини, пошаною до національних прав усіх народів, турботою про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнанням необхідності побудови правової держави, а також мала на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України.

Дата прийняття Декларації про державний суверенітет України була оголошена Днем Незалежності України. Однак згодом святкування перенесли на 24 серпня, адже саме у цей день 1991 року Верховна рада прийняла Акт проголошення незалежності України і остаточно вивела державу зі складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів:

I. Самовизначення української нації.

II. Народовладдя.

IIІ. Державна влада.

IV. Громадянство.

V. Територіальне верховенство.

VI. Економічна самостійність.

VII. Екологічна безпека.

VIII. Культурний розвиток.

IX. Зовнішня і внутрішня безпека.

X. Міжнародні відносини.

Основні положення Декларації полягають в такому:

• народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;
• закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;
• поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;
• виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством;
• самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;
• миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;
• визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;
• гарантія права на вільний національно-культурний розвиток;
• необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки.

Декларацією визнано право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів.

Робота в українському парламенті під час підписання Декларації про державний суверенітет України Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що «земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України».

Декларація була спрямована на забезпечення національно-культурного відродження українського народу і задоволення національно-культурних, духовних й мовних потреб українців, що проживають за межами України.

Передбачалося створення власних Збройних Сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів – «Екологічна безпека» – передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв’язку з аварією на ЧАЕС.

Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України.

Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акту й тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики.

Декларація про державний суверенітет України визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва. Цей документ являє собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладені міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом століть.

У період з 1989 до 1991 року майже всі республіки СРСР прийняли декларації про державний суверенітет. У березні 1991 р. був проведений всесоюзний референдум, на якому більшість населення проголосувало за збереження СРСР. Втім, Литва, Естонія, Латвія, Грузія, Молдова та Вірменія, які на той час оголосили про свою незалежність або перехід до незалежності, не брали участь у референдумі.

Безперечно, Декларація стала першою з основних актів української державності, який мобілізував націю, вдихнув у неї упевненість у свої сили. Декларація засвідчила відродження національної ідеї, яка одночасно повною мірою затвердилася в Акті проголошення незалежності України 24 серпня і на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року.

Безперечно, що після 16 липня 1990 року були події більш значущі, але Декларація про державний суверенітет України як перше сказане на законодавчому рівні слово залишається символом українського духу і єднання нації.

З нагоди свята бажаємо добробуту і щастя в кожній українській оселі!

Інформацію підготували: інспектор відділення соціально-гуманітарної роботи відділу кадрового забезпечення лейтенант міліції Маргарита Добреля
тел.: (062) 340 61 60
науковий співробітник відділу організації наукової роботи лейтенант міліції Єгор Назимко
тел.: (062) 340 61 66